Із потеплінням в Україні побільшало двоколісного транспорту. І якщо мотоцикли та скутери за рахунок швидкості ще можуть поборотися за права на дорозі, то велосипедам - важче. Обіцяних доріжок не з’явилося. Ще й учасники дорожнього руху не помічають... Та й самі велосипедисти часто сідають за кермо, не розуміючи правил дорожнього руху. Дарина Горова - далі про будні власників велосипедів.

Дмитро Олександров, голова Асоціації велосипедистів Києва:

- Щоб проїхати по усіх моїх справах, я їжджу на велосипеді. І тільки якщо мені треба перевезти щось важке, більше ніж власне тіло, я сідаю за кермо автомобіля.

Це лише так здається: купив велосипед, сів, натис на педалі - і вперед. Без невеличких, але важливих деталей далеко не заїдеш.

Дмитро Олександров, голова Асоціації велосипедистів Києва:

- По-перше, справні гальма, по-друге, велосипед повинен бути обладнаний світлоповертачами, тобто червоним - ззаду, жовтими - з боків і білим спереду. І ще треба мати дзвінок.

Не завадить і дзеркало заднього виду. А в темну пору доби обов’язково мають бути фари і блимаючі маячки.

Дмитро Олександров, голова Асоціації велосипедистів Києва:

- Вкрай бажано мати засоби пасивного захисту. В першу чергу - це шолом. Бо безпосередня причина смерті велосипедиста в більшості випадків - це травма голови.

Голова велосипедисту потрібна, щоб носити не лише шолом, а ще й окуляри.

Дмитро Олександров, голова Асоціації велосипедистів Києва:

- Не для привабливого вигляду, не для того, щоб дівчатам подобатися. А для того, щоб пил або комахи не потрапляли в очі, бо поки будеш проморгуватися, ситуація на дорозі може суттєво змінитися.

Такий набір захисних атрибутів мають далеко не всі велосипедисти. Без велосипедного дзвінка їздить навіть їхній голова. Ніхто не контролює, чи має він його та чи знає правила дорожнього руху. Даїшники не зупиняли жодного разу.

Дмитро Олександров, голова Асоціації велосипедистів Києва:

- Ну а що можна зробити велосипедисту? Позбавити його прав? Так у нього їх немає.

Водії цих машин права мають. Однак паркують автівки на велодоріжці. Єдиній у Києві, та й для України - нетиповій.

Дмитро Олександров, голова Асоціації велосипедистів Києва:

- Тут взагалі-то паркуватися не можна. Подивіться, будь ласка, де тут можна припаркуватися? От зараз камерою зробіть оберт, щоб повністю показати картинку. Де?

І навіть якщо велосипедист, попри небезпеку, зважиться їхати автомагістраллю, залишити "залізного коня" посеред вулиці не зможе. Майданчиків для велопаркувань теж немає.

Ось як виглядає одна з небагатьох київських парковок. Конструкція дуже проста і недорога. Її обладнала адміністрація магазину для своїх клієнтів. Але продавці розводять руками: парковка є, велосипеди ніхто не залишав.

Якби парковки були біля кожного магазину, Ольга Пиркова їздила б на закупи велосипедом. А поки займається в міськраді їхнім встановленням. Розпорядження про облаштування доріжок для велосипедистів київский мер підписав майже рік тому. На 161 кілометр велошляхів планували витратити 79 млн гривень у цінах минулого року. Проект завис у бюджетному комітеті на невизначений період.

Ольга Пиркова, начальник відділу доріг, велотранспортування та пішохідних шляхів:

- В будь-якому випадку рішенням Київради буде прийматися ця програма: з цією сумою, з цією мережею, і взагалі з цією ідеєю. І якщо вона буде не прийнята, можливо, буде зменшена сума.

Їздити на велосипеді зручно і корисно, але надто небезпечно. В Асоціації велосипедистів стверджують: попри це, залізних коней цьогоріч осідлали ще більше новачків.

Дарина Горова, Геннадій Анікеєнко, Вадим Ревун і Олександр Пономарьов, К1.