22 квітня виповнюється 139 років з дня народження Леніна. Люди старшого покоління добре пам'ятають, як ще кількадесят років тому до 22 квітня оголошували суботники, виконували і перевиконували п'ятирічки, закінчували великі новобудови. На честь вождя називали кораблі, тепловози, заводи, мільйони вулиць, тисячі населених пунктів. До дня народження Володимира Ілліча наша знімальна група відправилася у самий центр України - на Кіровоградщину, де й досі залишилися села Леніне-1 і Леніне-2. Алла Щоличева знає, як живеться тамтешнім ленінцям.

Єдина вулиця на сім хат, і в них три господарі - оце і все село.

Колись заможне та пишне Леніне-1 тепер - як по війні. Тихо і сумно майже рік живе тут молоде подружжя.

Худоба та кури - Сергієва гордість і головне багатство. В турботах за ними минає майже весь день. До городу та хлівця руки не доходять.

Похід у магазин для Оксани та Сергія - наче родинне свято. До найближчого сільмагу - п'ять кілометрів, а єдиний прибуток подружжя - сто шістдесят гривень від держави на маленьку доньку.

Підмітання підлоги для неї - розвага. Оксана робить це по десять разів на день. На електропічці господиня щовечора смажить картоплю і мріє про холодильник. А ще - про бодай якусь компанію.

Оксана, жителька с.Леніне-1:

- Хотілось би жити в другому селі, щоб було людей багато.

Вони з нетерпінням чекають осені, щоб розбагатіти. І сподіваються на світле майбутнє.

Сергій Папшой, житель с.Леніне-1:

- Спробуємо продати телят, подивимося, скільки грошей вийде, якщо сподобається, будемо займатися господарством. А ні, то десь на заробітки поїду.

А от продати житло у Леніне-1 нереально. Ринок нерухомості тут обвалився ще до кризи. Сусідній будинок торік віддали за триста гривень.

Це теж село Леніне, тільки під другим номером. Від першого його відділяє 40 кілометрів розбитих сільських доріг. Тут життя веселіше. Адже людей вдесятеро більше. І всі вони користуються благами цивілізації. Бібліотекою, молодіжним клубом і продовольчим (продуктовим) магазином.

На саморобному прилавку ніколи нічого не залежується. Селяни знають - в пані Віри завжди все свіженьке та смачненьке.

Віра Шкуренко, продавець в магазині:

- Сирок два рубля, тепер чай, ось кава у мене є - три рубля.

Світова фінансова криза зачепила єдиний "ленінський" магазин. Ковбасу та вареники тепер завозять лише на свята.

Віра Шкуренко, продавець в магазині:

- Було так. Отримують пенсію. Вона приходить у магазин - все вона з душею бере. А тепер вона каже - "Я буду залишати, бо, може, пенсії не дадуть".

Помічник тракториста Віталій з нетерпінням чекає вихідних. Знову піде до клубу наречену шукати. На місцеву дискотеку збігається молодь із трьох сіл.

Тереблячи кукурудзу, баба Валя і баба Галя обговорюють останні плітки та діляться думками про тяжкий стан в країні.

Баба Валя, жителька с.Леніне-2:

- Без грошей ми ніщо. Тому що без грошей нам не прожити. Хоч ми багато і робимо на землі. Через що у нас бідність, через те, що ми ніяк не можемо вийти з цього кризису. Не можемо.

Перефразовані ленінські гасла дотепер лунають в однойменному селі. Працювати, працювати і ще раз працювати - радять бабусі. Тоді й врожай буде добрий, і село знову розквітне.

З Кіровоградщини Алла Щоличева, Ігор Антонюк, К1.