Мало хто знає, що для японців бейсбол - чи не національний вид спорту. За популярністю він поступається лише сумо. Але боротьба велетнів - це заняття обраних...

Чого не скажеш про бейсбол - майданчики для цієї гри можна знайти майже у кожному дворі, а займаються ним усі - від старого до малого.

Грати в бейсбол ніколи не пізно. Цим бабусям - по сімдесят п'ять, але вони досі впевнено тримають битку в руках, подають м'ячі та рухаються від бази до бази. Майже у кожної - чималий досвід гри в японській жіночій лізі, але зібралися в одну команду лише чотири роки тому. Охрестили своє дітище - "Срібні сестри". У назві натяк на сивину бейсболісток.

Теруко Йошіда, бейсболістка "Срібних сестер":

- Навіть у своєму вже досить похилому віці я не забула, що таке дух змагань. Тому у кожному матчі викладаюся на повну, забуваючи про біль та втому.

Більшість "Срібних сестер" закінчили свою кар'єру ще півстоліття тому. Але бейсбол і досі залишається для них чимось більшим, ніж просто спорт.

Мінеко "Мімі" Косака, капітан "Срібних сестер":

- Ніщо не примусить мене покинути грати аж до самої смерті. Я навіть дітей своїх попередила, щоб в останню путь мене проводжали у бейсбольній формі.

Свою ігрову практику бабусі підтримують щоп'ятниці. В суперниках у них значно молодші чоловічі команди.

Хаджіме Моріока, капітан клубу "Накайоші":

- Я дуже здивований рівнем, який показують сестри. Пані завжди змушують мене подавати сильніше і дорікають, що я надто повільний. Деякі з них взагалі подають краще за мене.

Коли формувався їхній клуб, "Срібні сестри" домовилося, що гратимуть до вісімдесяти років. Потім вирішать - продовжувати чи ні. Вже зараз бейсбольні ветеранки бідкаються, що встановили вікову планку надто низько.

Андрій Чернишков, К1.