11 історій про людей, готових безкорисливо допомогти у скрутний час

У важких ситуаціях ми, зазвичай, чекаємо на підтримку від найближчих: рідних, друзів. Але іноді допомога приходить з несподіваних місць, і супергероєм може виявитися звичайний перехожий, водій автобуса чи сусід у черзі.

Завдяки героям нашої добірки ми вкотре переконалися, як багато у світі добрих та безкорисливих людей.

1. Дочка намалювала цю картину у 13 років. Показала мені. Я: Дуже круто. А чому чайник без ручки? Вона: «Тату, спочатку з ручкою намалювала. Потім її зафарбувала. Це чайник з відколотою ручкою, але все той же класний чайник, який заварює найсмачніший чай у світі. Просто тепер, щоб налити з нього чай, треба обійняти чайник двома долонями».

Звичайна історія, але коли вона малювала цю картину, я місяць лежав у лікарні, звідки виписався з 2-ою групою інвалідності. Ось так мене дочка підтримала, як змогла.

2. Син просив мене пришити на куртку петельку-вішалку. Вона не відірвалася, її спочатку не було. У технікумі, коли в гардероб здавав, лаялися, що за каптур доводиться вішати. А у мене все руки не доходили. І от якось з роботи приходжу, вішаю свою куртку і дивлюся — куртка сина на петельці висить. Думаю, невже сам пришив? Беру його куртку в руки, заглядаю до кімнати і питаю: Ти пришив петельку? Він, з розгубленим поглядом: «А хіба не ти?» Гардеробниця пришила сама.

3. Я працюю пожежником, і минулий рік був неймовірно напруженим. Восени одному хлопчику, який жив у районі моєї роботи, виповнилося 12 років. На день народження він попросив усіх дарувати йому гроші. На них він хотів купити подарункові картки для пожежної частини. Ми всі майже плакали від щедрості цієї дитини. Після важкого літа було приємно згадати, що є такі чудові люди.

4. Поїхала до іншого міста знайомитися з майбутньою свекрухою. На вокзалі ніхто не зустрів, телефон розрядився, грошей немає, на вулиці ніч. Стою і тихо плачу. Підійшла до мене циганка, вислухала мене, взяла мовчки під руку та привела до себе додому. Нагодувала, обігріла, а вранці дала грошей на зворотній квиток. А з тою свекрухою ми так і не поріднилися, на щастя.

5. Кілька років тому їхала в автобусі додому після роботи. Була година пік, їхати треба було, стоячи хвилин 40–45. Вже неподалік своєї зупинки відчуваю, що стає погано: у вухах глушить, в очах темніє. Не встигла навіть зрозуміти, як зомліла. Пам'ятаю лише момент, як чоловік мене тримає і сідає на своє місце, а жінка поряд починає заспокоювати та плакати. Я тоді за неї налякалася більше, ніж за себе. На моє запитання: "У вас щось трапилося?" — відповіла, що їй дуже важко, коли з людьми щось погане, і щоб я берегла себе. Всю дорогу, що залишилася, вже я її заспокоювала.

6. Йшла на зупинку з роботи, вагітна. Там була ділянка дороги з брудом, яку неможливо обминути. Коли я навшпиньки намагалася пройти крізь бруд, послизнулася і впала. Сильно вимазалася, ледве піднялася, пальто, сумка, ноги – все у бруді. Стою на узбіччі і не знаю, що робити.

Побачила паркувальника і попросила у нього почиститись з-під крана. А ця добра людина піймала таксі і заплатила за мене. Я відмовлялася від грошей, хотіла повернути, у мене були, але він сказав таксисту: «Їдьте за адресою, яку вона скаже» — і не взяв грошей.

7. У метро хлопець із захворюванням ніяк не міг зав'язати краватку. Нервував, очі сльозилися, у спробах зав'язати скуйовдив волосся. Підійшов до нього чоловік у діловому костюмі та на пальцях показав, як зав'язувати. Поруч дівчина дістала з сумки гребінець і гель для волосся і зачесала хлопцю волосся. Той чоловік у костюмі ще побризкав його приємними парфумами. Звідкись підійшов інший хлопець і почастував його шоколадом, щоб він перестав нервувати.

8. У моєї подруги вільний графік, робота здебільшого з дому, але викликають іноді, дитину залишити нема з ким. Привезла з собою малечу на роботу, отримала косий погляд директора, думала все, капець. Потім ще одна приїхала з дитиною. Директор мовчки оцінив «подвиги» співробітників, і за тиждень в офісі була — та-дам! - дитяча кімната. Ось це я розумію, управлінський підхід.

9. Кілька років тому була у відпустці на морі. Рівно на свій дня народження вщент посварилася з подругою і залишилася відзначати на самоті. Сиділа ввечері в ресторанчику на узбережжі над шматком торта зі свічкою та ридала. Єдиною радістю за той день стала чудова офіціантка, яка весь вечір намагалася мене заспокоїти та розвеселити, навіть принесла величезне морозиво у подарунок від себе.

10. Мамі путівку оформляла безоплатну для підприємства. Кабінетів купа в 3 різних будинках, всі «жахливо зайняті», посилають куди подалі. Я від злості посеред якогось поверху зупинилася, пара з вух уже валить. А тут жінка, скромна така, чемно мене питає, що я тут роблю. Я відповіла, що вже божеволію від безвиході. Тут вона дістає ключі, відчиняє двері кабінету (ні імен, ні табличок), бере мої папірці, читає і на окремому аркуші розписує, куди йти, кого як звуть, які і де печатки ставити, і своє ім'я в кінці. Я потім від швидкості оформлення диву давалася.

11. Сиділи ми з подругою на лавці біля фонтану в парку, народу довкола було багато. Тут біжить собака, залазить на борт фонтану, підгинаючи передню лапку (мабуть, хвора), і намагається дотягнутися до води, але не може. До того ж, ще й боїться впасти у воду. Тоді молодий хлопець, що сидить на сусідній лавці, піднявся, теж заліз на борт і руками почав зачерпувати воду з фонтану, а песик пив з його рук.