Щонеділі о 20:30  в ефірі телеканалу "К1" - найкращі випуски "Вечірнього Кварталу" із колекції Студії Квартал 95 Трошки про КВК, про програму "Вечірній квартал", про історію успіху  і просто про жіночі турботи розповіла єдина дівчина у чоловічому колективі відомого "Кварталу".

"Зберігаю автограф Вови Зеленського"

- Олено, ви за освітою економіст. Коли поступали до інституту, уявляли собі, як зміниться ваше життя після отримання диплому? Чи дійсно хотіли бути економістом?

- Ні, не хотіла. Я поступила, тому що мама так хотіла. Вона економіст, і на той момент, у 1993 році, ця професія вважалась однією з найбільш перспективних та престижних. Мама розповіла мені про всі переваги навчання у цьому вузі, але всеодно я не уявляла себе у ролі економіста. Вчитися було доволі легко, але нецікаво. Я знала хлопців і дівчат, які не розлучались з книжкою "Економікс", тому що їм це подобалось. Ще тоді я сказала: "Мамо, я хочу геть іншого, хочу вести переговори, щось вирішувати, кудись їздити і щоб друзі були поруч, і щоб я щось робила, і свято було у житті, розумієш?". А вона говорила: "Олено, такої професії не існує!" (сміється).

- З ким з майбутніх "квартальників" ви познайомились першим?

- З Саньою Пікаловим. Я фліртувала з його найкращим другом. Він мене з Сашком і познайомив. А Саша Пікалов на той час керував СТЕМом "Беспризорник", який заснували на базі КВК "Криворожская шпана". Більшість з квартального кістяка починали саме там, вони показували мініатюри, свої постановки. Саня Пікалов був центровою, найбільшою творчою особистістю у Кривому Розі. І коли мене з ним познайомили, я була вражена. У мене навіть зберігся його автограф. Тоді я ще попросила автограф у Юзіка та Вови Зеленського. З тих часів зберігаю! А стосунки з тим хлопцем, якось самі по собі і припинились.

- Ймовірно, свою місію він виконав.

- Так, він фактично привів мене до цього середовища. А далі закрутилось, я почала грати у КВК, навіть не за свій інститут. Моєю першою командою керував один з акторів команди "Запоріжжя-Кривий Ріг-транзит" Олександр Пилипенко, Пеля. Для мене він був просто недосяжною особистістю. Як Бред Пітт. Пеля з "Транзиту" керує інститутською командою, куди мене начебто взяли?! КВК для мене завжди був такою великою мрією, яка одного дня здійснилася.

- Потоваришували з кимось з інших команд Вищої ліги?

- Так, щоб серйозно, - ні. "95-й квартал" був самодостатнім колективом. Дружили, звісно, з усіма потрошки, але більший рух був всередині команди. Звісно ж, інколи виникали конфлікти з суперниками на творчому ґрунті - хтось у когось поцупив жарт або просто комусь так здавалось. Протистояння було, адже це конкурс, гра. А щодо друзів... ті, хто став близьким для нас, в результаті долучились до нас - Женя Кошовий з "Ва-Банку", Степан Казанін з "Тапкиных детей" та Аркадій Лапухін з "Уездного города". А ще багато людей з інших команд працюють зараз з нами в авторській групі.

- Зараз дивитесь КВК?

- Якщо встигаю, дивлюсь. Зараз він інший, і це нормально. Тоді нам здавалось, що якщо хтось купує собі жарти, то це порушення догм, адже кожна команда має писати собі сама. А зараз все влаштовано не так, це - шоу-бізнес. У нас в країні все по-іншому, наше життя інакше, тому і жарти інші. Свого часу ми не могли жартувати так, як жартували "Старые армяне" та "Махачкалинские бродяги". А теперішні хлопці не жартуватимуть так, як жартували ми, "ЧП", "Уездный город" чи "Утомленные солнцем". Але мені подобаються кілька сучасних команд - "Астана", "Станция Спортивная" та абхази. Буває, я сміюсь крізь сльози. У мене не має такого відношення до гри - так, це не те, ось у наш час!.. До того ж все перевіряється кількістю людей у залі. Якщо зал заповнений вщент і гастролі цих команд проходять на ура, то про що ще можна вести мову?

- Сумуєте за КВК?

- Ні. Зараз з теперішніх "кавеенщиків" я нікого не знаю і дивлюсь як глядач. А коли ми тільки вийшли з клубу, то трошки сумувала. Коли всі приїжджали на фестиваль, проводили вечірки у номерах, довгі посиденьки. І зараз інколи потрапляю на деякі повтори. Нещодавно по якомусь кабельному каналу показували нашу стару гру, одразу захопила ностальгія. Але не сумна, просто добра ностальгія.

"І досі виступаємо для журі"

- Ви дивитесь "Вечірній квартал"?

- Дивлюсь. Не скажу, що все відміняю і біжу дивитись, але по можливості намагаюсь.

- Ви подобаєтесь собі "у телевізорі"?

- Я не задоволена тим, що бачу десь на 90% (посміхається). Я дивлюсь всі номери. І на хлопців дивлюсь. Мені подобається, як грають всі інші, як себе поводять. Мені здається, все так природно, так смішно. Але себе... Я закриваю очі, іноді просто слухаю. При цьому чоловік, батьки, подруги з рідного міста, з якими я рідко бачусь, телефонують, кажуть, що все було добре і так класно все вийшло.

- Зазвичай дівчата критично ставляться до свого зображення на відео...

- Так, це точно. До того ж всім відомо, що камера спотворює (сміється). І здається, що тільки тебе і більш нікого. Мені здається, це - як з голосом у запису. Несхоже, але потім звикаєш.

- У вас є якась традиція перед виходом на сцену?

- У "кавеенівські" часи була одна фраза, яку ми, взявшись за руки, вигукували перед виходом на сцену. Я вам її не скажу, вона не для друку (сміється). Але ця традиція була пов'язана з грою, ми дуже хвилювались з цього приводу. А зараз кожний концерт добре підготовлений, такого сильного хвилювання вже немає. Хоч на концертах-зйомках, коли програму показуємо вперше, хвилювання майже таке ж саме, як і на грі. Начебто і журі немає, але є глядачі, які судитимуть.

- Багато вирізається з концертної версії?

- Достатньо, але за яким принципом редагуються наші телеверсії, - про це, напевно, краще запитати у наших редакторів.

- У вас зараз щорічні гастролі в Криму. Там є звичні, улюблені зали для виступів?

- Звичайно, правда не завжди є гримерні у гарному стані та з усім необхідним для артиста. У Євпаторії зал начебто і старий, але такий позитивний, там глядачі завжди фантастично приймають! А у концертному залі у Судаку нарешті зробили дах. Така акустика з'явилась, особливо із залу на сцену - глядач аплодує так, що аж моторошно. Але "Ювілейний" в Ялті я люблю більш за все. Зал напіввідкритий. Коли на сцену дме свіже повітря, це так здорово. До речі, у першій частині гастролей ми з Оленою Зеленською (дружиною Володимира Зеленського. - Ред.) примудрились відвідати концерт мого улюбленого Валерія Меладзе.

"Повернутися б на місця бойової слави..."

- Ви встигли побувати на улюблених нині курортах - Туреччині чи Єгипті? Можете порівняти їх з Кримом?

- Буквально у цьому році ми з чоловіком (Сергієм Кравцом, виконавчим продюсером "Студії Квартал -95". - Ред.) і донькою Машею вперше поїхали до Туреччини за порадою подруги. Так, все було добре, був відмінний готель. Але Середземне море виявилось настільки солоним! Щойно закинули речі у номер - одразу до моря, а нас не попередили про таку воду. А ми з Сергієм полюбляємо пірнати з відкритими очима. В результаті, у горлі дере, очі сльозяться. І Якщо чесно, такого кайфу, який ми звикли отримувати від моря, там неможливо отримати. До того ж стояла неймовірна спека, але тут самі винні - поїхали у самий пік сезону. Просто у нас був лише тиждень на відпочинок. Як альтернативу Криму  - можливо, і так. А от Маші дуже сподобалось! Аніматори, увага до дітей, міні-дискотеки. У плані сервісу Туреччина нас випередила. Взагалі ми щороку їздимо відпочивати в Крим - Ялту та Алушту. А ще ми вирішили, що наступного року було б добре з'їздити в Юрмалу, також з "кавеенівських" спогадів, разом з командою ми були там тричі. Це була Балтія, Латвія, Рига (мрійливо). Там дуже затишно...

- Коли були там востаннє?

- У 2002 році на фестивалі "Голосящий КиВиН", наша команда кожного разу щось вигравала. Було чудово, і місцями бойової слави можна було б проїхатись. А ще ладна скуповувати партіями все, що пов'язано з сувенірами.

- У "кавеенівські часи" скуповували партіями?

- В принципі, так, але фінансове становище було інше, економили для сувенірів. Але я й досі зберігаю речі, які я привезла з Юрмали та Риги. Здебільшого я  привозила ляльок. Там були ляльки у картатих сорочках, коротких штанцях та беретах.

- Ви серйозно займаєтесь домашнім інтер'єром?

- Зараз - так, у новій квартирі у нас ремонт, і я взялась за нього дуже серйозно, не можу не зізнатись - мені це подобається. Особливо коли знаєш, чого хочеш. Раніше, років п'ять тому, нам з чоловіком подобався хай-тек, мінімалізм, квадратні, прямокутні форми. А зараз не знаю, чомусь, можливо, після народження дитини по-іншому стала на все дивитись. Зараз хочеться теплих відтінків, душевних фарб, більше дерева, натуральних матеріалів. І та кількість журналів, яку я передивилась, сформувала у мене чіткий образ майбутнього дому.

- З чоловіком радитесь?

- Звичайно, він мене цілковито підтримує, і у нас схожі смаки. Я цьому дуже рада, якби він хотів щось кардинально інше, я б це не пережила. Але у мене є ціль не зробити квартиру жіночою. Хочу, щоб моєму чоловіку як дорослому чоловіку та батьку було там комфортно, і саме тому все з ним узгоджую. Дещо пропонує він, але все-таки право останнього голосу він залишає мені, у мене на це більше часу, та й взагалі зараз я такий фанат цієї справи...

- На якій стадії зараз ремонт?

- Майже все готове, що ще незавершене, те майже вирішено. Зараз працюємо над передпокоєм. Думаю, як зробити так, щоб у нашу гардеробну все влізло.

- У вас є вічна жіноча проблема - "немає що вдягти і маленька шафа"?

- Звичайно! Я не вірю, що у когось з жінок немає такої проблеми. Навіть коли дуже багато одягу. Є інший момент, коли дуже багато одягу, то про деякі речі забуваєш і потім думаєш, що вони непотрібні. Потім знову хочеться змін, купуєш нове і потім знову думаєш: а навіщо? (посміхається).

- Куди ж подіти непотрібне?

- Часто я віддаю батькам, подругам дарую. У Європейських країнах є такі магазини, куди публічні люди віддають свій одяг, який одягали навіть один раз. Не знаю, чи є такий магазин у нас, але думаю, що було б добре, якби він був. Ці речі можна віддавати тим, хто їх потребує, чи продавати по умовним цінам.

- Хороша ідея!

- Так, хороша, я навіть думаю над її реалізацією. Напевно, навіть вам зараз пообіцяю, що це справдиться. Це навіть не секонд-хенд, речі ж у гарному стані, і з гарною енергетикою успішних людей. І не публічний аукціон, які влаштовують інколи західні зірки. Мені здається, що справжня благодійність - це не тоді, коли зробив щось і кричиш про це на кожному кроці, а коли просто зробив це від щирого серця.

Христина Шиловська