В Київській області наша знімальна група знайшла два водяні млини-близнюки. Пам’ятку архітектури побудували ще століття тому, а працює вона і зараз.

Гостинний мірошник охоче проведе екскурсію та розкриє таємниці млинарської справи. Аби лише було кому показувати. Село Городище-Пустоварівське розташоване неподалік Білої Церкви. Звідти повернулася Дарина Горова.

Дарина Горова,  журналіст:

- Річка Рось наче поєднала і розлучила їх. Два водяні млини-близнюки тут одночасно побудували двоє панів сто десять років тому. Один майже одразу розібрали, а другий - працює і досі

Хто який млин будував і як звали панів, старожили вже і не пригадують.

Віктор Мороз, директор млина (1959-1962):

- Тут плотина сама. Це вона зараз бетонна, а сама була складена з великих брил і задержувала воду. І із-за цього тут построєний млин.

Парова машина забезпечувала роботу млина, якщо води у річці було замало.

Віктор Мороз, директор млина (1959-1962):

- І для того, щоб протівопожарно не нарушить правил, тут зроблено тунель, котра виходить аж сюди, для того, щоб відводить дим.

Змелене тут борошно кількох сортів, манку, крупи експортували до Франції. А вже після революції млин працював лише на місцевих селян. Тоді ж провели електрику.

Віктор Мороз, директор млина (1959-1962):

- Платили тільки на трудодні зерном, так тут було стільки зерна, що усе це було млин завалений, по два дні в черзі стояли, щоб молоть. Цей млин робив почті цілодобово.

Виробіток млина - 15-20 тонн борошна на добу, плюс гречка та олія. Але скільки зерна привезуть, стільки й перемелять.

Унікальність млина в його розмірах. Це не сучасний промисловий монстр, але працює справно. Мішок пшениці ці агрегати перетирають на борошно всього за 10 хвилин.

Тут іще поки немає власної пекарні, яка б приваблювала туристів духмяними пахощами. Зате є потенціал!

Любов Брезіцька, сільський голова:

- Наша мука славиться. Хліб люди печуть, задоволені нею. Біла гарна мука. Вона не гірше, не уступає, там де великі комбінати

З Київщини, Дарина Горова, Олексій Шматов, К1