Головна Мапа сайту Контакти
RSS

Новини каналу

5 приголомшливих історій про те, як в житті може статися диво

5 приголомшливих історій про те, як в житті може статися диво

28 липня 2020 | 11:00

Не варто зневірюватись і забувати, що в світі є місце для радості й завжди може статися диво. Головне - цінувати те, що маєш, і знаходити позитив у дрібницях, адже диво може застати нас на рівному місці. Історії героїв нашої вибірки - прямий тому доказ.

Зазнавши невдачі з першою вагітністю, я дуже хвилювалася за другу. Коли термін був приблизно 1 місяць, я потрапила до тієї ж лікарні з тим же діагнозом, що і в перший раз, - «завмерла вагітність». Мене 3 дні обколювали препаратами, щоб перервати вагітність медикаментозно. Але, коли зробили контрольне УЗД перед операцією, виявилося, що серце нашої дочки забилося, і мене буквально за хвилину перевели на збереження. Описати, що ми відчували в той момент, неможливо.

Загубила флешку з важливими файлами з навчання. Шукала скрізь, не знайшла. Того ж вечора мені написав хлопець, який не тільки знайшов її, а й випрямив, відновив всі файли і скинув мені. На всі слова подяки відповідав, що сам пише диплом і розуміє важливість. Дякую тобі, добрий чоловіче!

Згадалося. Коли моїй доньці було місяців 7-8, зовсім маленька, стоїмо з нею в магазині, вона у мене на руках. Підходить здоровий мужик з дуже діловим виглядом. Несподівано швидко бере її на руки - ми з донею навіть отямитися не встигли. Розгортає її до прилавка з усілякими ласощами й каже продавцеві: «Покажіть нам кращі та найбільші шоколадки. Вибирай, дитино!» Дитина вибрала величезну дорогу шоколадку в яскравій обгортці. Мужик заплатив, одразу повернув мені дочку з рук на руки і швидко пішов. Навіть зараз пишу і посміхаюся. Досі пам'ятаю шалений вигляд своєї дочки, і мужика цього завжди буду пам'ятати.

В кінці 90-х їхала в Тарту на автобусі. Серед пасажирів був чоловік років 60. Він розповів дивовижну історію. Йому було 5 років. Сталінград. У підвалі він знайшов маленьку дівчинку, їй було десь 2 рочки. Дітей вивозили з палаючого міста. Пройшли роки, хлопчик виріс, знайшов дівчинку, вони одружилися. Вона - медсестра, він - військовий.

7-й клас. Дзвінок з уроку. Я радісно біжу вниз сходами. У холі школи на мене чекає мама. Весна. Я беру куртку, і ми йдемо з нею додому, взявшись за руки. Я не звертаю уваги на «колючі» зауваження однокласників: «Ти що, маленька, що за тобою мамка в школу приходить?» Дорогою ми говоримо - неважливо, про що: шкільні події, справи на роботі, сад-город - про що завгодно. Здавалося б, чому я щаслива? Моя мама мене народила дуже пізно на ті часи - в 36 років, та ще й без батька. А в 42 у неї виявили тяжке захворювання. Лікарі сказали прямо: «Тобі залишилося небагато, місяці 2. Пиши заповіт і знайди, куди прилаштувати дитину». Все дитинство я прожила зі страхом, що мама помре: я прокинусь, а вона - ні. Але пройшло 2 місяці, потім - рік, півтора. Лікарі розвели руками, дали 3-ю групу інвалідності й попрощалися з нею. Тому просто безтурботно йти з мамою за руку після школи для мене було щастям. Бережіть своїх батьків, цінуєте їх.

Телепрограма